(Рубрика «Точка зору»)
Протести, які знову розпочалися у Грузії на тлі розглядом парламентом країни закону про іноземний вплив, знову нагадали класичну пострадянську проблему: якщо влада побоюється громадянського суспільства і чесної преси, головним своїм ворогом вона бачить цей самий «іноземний вплив». Бо влада бажає мати у власних руках всі інструменти реального впливу на суспільство і владу – насамперед фінансові інструменти. Й насправді – як про це яскраво свідчить досвід Росії – намагається обмежити не стільки вплив іноземців, скільки вплив власних громадян.
«Не просто обурення з приводу безвідповідальності влади, з приводу того, що вона ставить під загрозу тепер реальну європейську перспективу країни заради збереження абсолютної влади. А саме почуття, що мене особисто образили. Наплювали в обличчя зі словами: «А ти взагалі хто такий, з якого дива нас має цікавити твоя думка? Ти ніхто і звати тебе ніяк», – відзначив у своєму коментарі щодо зусиль грузинської влади журналіст Тенгіз Аблотія.
Й такий коментар точно відзеркалює настрої людей, які збираються цими днями у Тбілісі на проспекті Руставелі.
Індикатор посилення російського впливу
Що варто помітити: боротьба з «іноагентами» – це завжди індикатор посилення саме російського впливу. Ще до розгляду законодавства у парламенті Грузії аналогічне рішення ухвалили депутати парламенту іншої колишньої радянської республіки – Киргизстану.
Ще кілька років тому саме ця країна була чи не єдиним майданчиком вільного суспільства і преси в Центральній Азії. У Киргизстані – хай і шляхом постійних повстань – змінювалася влада, за місця у парламенті боролися представники різних політичних сил, працювали сильні громадські організації. Але новий президент Садир Жапаров вирішив орієнтуватися на Москву – і все почало швидко змінюватися.
Закон про «іноземних представників» став чи не найкращим доказом цих змін. Й хоча сам президент Киргизстану пообіцяв, шо ніяких переслідувань громадських організацій не буде, йому мало хто повірив. Перші наслідки підписання закону ми вже бачимо. Пройшло лише кілька тижнів після того, як Жапаров поставив свій підпис під суперечливим документом, фонд «Сорос-Киргизстан» оголосив про припинення своєї діяльності.
Те, що переживають зараз у Киргизстані, будуть переживати і в Грузії, якщо закон про «іноземний вплив» буде невдовзі схвалений
«Право на свободу слова, право організовувати мирні збори чи право брати участь в управлінні державою – це визначається як політична діяльність. Це неправильно як із юридичного, так і з інших боків. Не буде можливості повною мірою користуватися правами людини. Звичайно, все це створює ризики та невизначеність як для співробітників фонду, так і для наших партнерів та людей, які беруть участь у нашій роботі», – наголосила виконавча директорка фонду Нуріана Картанбаєва.
І, незважаючи на те, що в адміністрації президента Киргизстану закликають не повʼязувати закриття фонду із законом про «іноземних представників», всі в країні розуміють: це не останнє таке рішення, часи змінилися. І, як не парадоксально це звучить, те, що переживають зараз у Киргизстані, будуть переживати і в Грузії, якщо закон про «іноземний вплив» буде невдовзі схвалений.
Досягнення України
Ці дві історії – важливий урок і для нас. Авторитаризм завжди спекулює захистом прав громадян від іноземних впливів й намагається переконати їх, що саме влада має вирішувати, що людям дивитися і слухати. В Україні, звичайно, до грузинського чи киргизького прикладів далеко. Але в країні вже більше двох років працює знаменитий телемарафон, учасників якого відбирали шляхом волюнтаристських чиновницьких рішень – і ніхто навіть не згадав, що для серйозного діалогу із громадянами у важкі часи і створено Суспільне мовлення, чиї ресурси чомусь стали тільки частиною марафону.
Плюралістичне мовлення залишається одним із досягнень України – і це розуміють і цінують її союзники у демократичному світі
І, незважаючи на те, що в офісі президента продовжують обстоювати право на монополізацію інформації, така спроба використати воєнні часи стикається із зростанням недовіри з боку суспільства. Адже плюралістичне мовлення залишається одним із досягнень України – і це розуміють і цінують її союзники у демократичному світі.
Приклад Грузії й Киргизстану, як перед тим приклад Росії, знову нагадує, що спроба заборонити, обмежити і регламентувати завжди є свідченням недовіри до власних громадян. Як би ця спроба не називалася б і чим би не виправдовувалася.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода